Аналогії народного будівництва в сучасних архітектурних тенденціях, громадські споруди, притаманні українському селу, особливості ремісничих технік у декорі житла та багато інших цікавих аспектів традиційного українського суспільства: в Національному музеї народної архітектури та побуту України стартував другий сезон архітектурних семінарів «Спадщина, що надихає» з Олегом Волосовським.

У контексті інтересу до автентичної української спадщини Олег Волосовський, архітектор, засновник loft buro, радник із питань архітектури й дизайну в Національний музей народної архітектури та побуту України відкрив другий сезон семінарів для архітекторів, дизайнерів і просто всіх бажаючих поглибити свої знання.
Про побут, традиції та життя українців 300 років тому. Цього сезону розповідатимуть наукові працівники музею, завідувачі відділів «Карпати» і «Полісся» — Вадим Назаренко та Анатолій Борейко.

Кожен семінар тематично супроводжуватимуть партнери loft buro: BUDZIRKA, Вітекс Україна, L.Decor, Gudani Group, С.В.І.Т. Плюс. Інформаційну підтримку забезпечує видання PRAGMATIKA.MEDIA.

Як пройшов перший семінар другого сезону «Спадщина, що надихає»
У рамках вступного слова Вадим Назаренко розповів про заснування музею й рішення не розташовувати його в межах Києва, а робити великий біля села Пирогів. Площа музею справді колосальна — 130 гектарів, а його колекції збиралися експертами — істориками-етнографами — більше 6 років.
Науковець зазначив, що на території музею відвідувачі зможуть побачити 298 пам’яток архітектури, і більшість із них — оригінальні. Також у музеї є репліки — споруди, виконані за обмірами та збудовані зі збереженням пропорцій з автентичних матеріалів, у кольорах, із відтвореними розписами, тобто повні копії в деталях.
Перший семінар другого сезону «Спадщина, що надихає» присвячений Середній Наддніпрянщині.
Вхід до музею лежить повз два вітряки, які є важливими елементами хліборобської України, адже дієта українців була хлібоцентричною. За даними науковців, ще близько ста років тому людина споживала приблизно 250 кг хліба на рік, а зараз — 90 кг.
Зернові культури на території України почали вирощувати за 6 тисяч років до нашої ери, тож разом із науковцем гості музею дослідили шлях помелу зерна: від кам’яних зернотерок і жорен до винаходу водяних млинів та способів їх спорудження, адже саме млини уособлюють еволюцію знарядь помелу зерна.
Також Вадим Назаренко розповів про перехід до вітряків, зведення яких було дешевшим, незважаючи на меншу потужність.
Перший семінар другого сезону «Спадщина, що надихає» присвятили Середній Наддніпрянщині. Цей відділ — повністю завершена експозиція в музеї, де представлені не тільки хати, а й господарські подвір’я з повним набором споруд. За задумом творців музею, кожна експозиція мала показати побут села, а щоб розкрити кожен аспект життя, продемонстрували всі громадські споруди: від житла, комор і майстерень до церкви, шинку та управи.
Із зерновими культурами пов’язане не тільки харчування з великою кількістю страв і випічки, а й будівництво та ведення господарства: житньою соломою вкривали дахи, всі види соломи заготовляли, щоб годувати худобу й палити печі. І тут постає таке лихо, як пожежа. Збереглося багато описів, що пожежі гасили способом локалізації, тому головними протипожежними інструментами були сокири й гаки.
Хати в Україні розрізняють за типом конструкції — зрубні, каркасні та мазані, і всі три типи представлені на території музею. Також тут відображений розвиток типології хат: від однокамерної споруди, появи сіней, добудови холодних комор і до будинків заможних людей із декількома світлицями.

Зберігся малюнок Шевченка — проєкт хати розміром 20 на 10 аршин (14 х 7 м), яку він мріяв збудувати для себе

Разом з експертом гості розглянули типове планування хат: при вході в світлицю розташована піч, по діагоналі від неї — святий кут, а по периметру — лави. Говорили й про освітлення в українських хатах: лучини, свічки воскові та лоєві, каганці.
Особливу увагу Вадим Назаренко приділив історії бджільництва, адже до появи цукру мед був єдиним джерелом солодкого продукту до столу, підсолоджувачем для приготування паски, куті, колива… А ще бджоли давали віск, такий необхідний у господарстві. Науковець розповів про покарання за нищення бджіл, про те, як дикі бджоли стали домашніми, і що сучасній конструкції вуликів, яку всі ми добре знаємо, лише сто років.
Наступним невід’ємним елементом життя українців була школа. Згадки про школи маємо ще з козацьких часів. Масово школи почали з’являтися у другій половині ХІХ сторіччя, під час промислової революції, коли кількість професій збільшилася, а самі вони урізноманітнилися. До того часу 90 відсотків українців жили в селах, де хазяйська наука була спадковою: доглядати за господарством син вчився від батька, так само, як дівчата — від матері.
Важливим центром в українському селі був майдан, навколо якого розташовувались громадські споруди. На майдані проводилися сезонні ярмарки.
Ще одна споруда громадського центру села — найгарніше, що бачили українці 200–300 років тому протягом життя — церква, найбільша й найвеличніша споруда в селі. Церкви будувалися в селах, де було більше 50 дворів: вважалося, що такий прихід може прогодувати священника. Життя селянина — щоденна праця, а церква — це недільний відпочинок, куди, зокрема, приходили соціалізуватися, послухати проповідь, спів, подивитися на велич і красу.
Завершилася екскурсія у відновленому шинку, що був перевезений до музею ще на початку його створення й нарешті запрацював як частина експозиції.
Український шинок у Музеї просто неба
Шинок (від німецького Schänke) — будівля, де продавали спиртні напої, їжу, а також проводили збори громади й укладали угоди (корчма — слово давньослов’янське, історична назва шинку чи заїзду). Шинки поширилися у ХVІІ–ХVІІІ сторіччі в центральній Україні. Нині побутує хибний стереотип про шинки, що там збиралися тільки пияки.
Для України класичний шинок — той, у якому є алкогольні напої, великий асортимент гарячих закусок і обов’язково жива музика — скрипка й бубон. До ХІХ сторіччя на території України не було державної монополії на алкоголь. Шинки перебували в приватній власності. Володіли ними переважно козацькі старшини, польська шляхта, монастирі. Шинок міг тримати будь-хто. В козацький період найпоширенішими власницями були козацькі вдови: такою була одна із доступних жіночих професій, яка давала змогу прогодувати родину. Шинок — не тільки місце, щоб випити та поїсти, це був багатофункціональний простір: нотаріальна контора, де підписувалися угоди, домовлялися за весілля, проводилися суди, адже приміщення шинку вміщувало достатньо людей.
Саме росіяни почали відкривати казенні кабаки — наливайки. Російська імперія масово споювала народ і заробляла гроші на продажі алкоголю, адже мала монополію на горілку. Сюрпризом для всіх присутніх на семінарі стало частування від директорки музею Оксани Повякель і компанії liamtsi.kozatska — виробника екологічної продукції за родинними рецептами. Пані Оксана сказала багато теплих слів про ставлення до зацікавлених відвідувачів музею, які щиро люблять це місце, та зауважила, як воно змінює й підсилює кожного навзаєм.
Цього разу на майстер-класі варили справжній козацький куліш, бо ніщо так не згуртовує, як спільне приготування їжі, співи й розмови за роботою.
Неповторність кожного семінару має багато складників. Настрій задає погода, ритм — розповідь куратора, нові ракурси знаходиш, ховаючись від дощу, а компанія слухачів запалює вогонь свята зустрічі, що гріє впродовж дня й закарбовує незабутні спогади.
Приходьте почути, побачити, зануритись, скуштувати й провести бесіди в Музеї просто неба. Другий сезон стартував: